У сучасній практиці державного регулювання зовнішньої торгівлі поряд з тарифними мірами досить широко застосовуються і інші, які отримали назву нетарифних. Нетарифні обмеження здійснюються адміністративними, фінансовими, кредитними та іншими методами.
Важливими мірами нетарифного регулювання є ліцензування, квотування, рішення міністерств та відомств, що мають необхідні повноваження для видачі таких дозволів.
Нетарифні міри застосовуються державою у випадках:
- Різкого погіршення платіжного балансу країни, якщо негативне сальдо його перевищує 25% загальної суми валютних зобов’язань країни;
- Поповнення державного бюджету;
- Досягнення максимального рівня, встановленого урядом країни, зовнішньої заборгованості (понад 50% валового внутрішнього продукту);
- Значного порушення рівноваги за певними групами товарів на національному ринку;
Необхідність забезпечення певних пропорцій між імпортною та експортною сировиною у виробництві; - Великої різниці між цінами на національному та світовому ринках;
- Необхідність здійснення заходів у відповідь на дискримінаційні дії інших держав; порушення суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності правових норм даної діяльності, встановлено законодавством країни;
- Укладання угод про добровільне обмеження експорту чи імпорту.
Усі види нетарифних обмежень можна умовно згрупувати у такі три класи: економічні, адміністративні та правові.
Класифікація нетарифних обмежень наведено у таблиці.
| Класифікація деяких обмежень | |
| Група нетарифных обмежень | Інструмент застосування нетарифних обмежень |
| Економічні | Демпінг |
| Експортні кредити | |
| Субсидії при експорті | |
| Внутрішні податки і збори | |
| Надання льгот | |
| Адміністративні | |
| Технічні бар’єри | |
| Вимоги щодо вмісту місцевих компонентів | |
| Політика у рамках державних закупівель | |
| Кількісні обмеження | |
| Добровільні обмеження експорту | |
| Правові | Правові режими |
| Міжнародні конвенції | |
| Двохсторонні угоди | |
Найбільшого поширення набули кількісні обмеження, тобто. адміністративні форми нетарифного державного регулювання торгового обороту, що визначають кількість та номенклатуру товарів, дозволених до експорту чи імпорту.
Переваги імпортних квот перед тарифними обмеженнями:
- така політика застерігає від подальшого збільшення витрат на імпорт, коли іноземна конкуренція стає більш жорсткою;
- квоти надають уряду велику гнучкість у здійсненні економічної політики, тоді як підвищення ставок тарифу регламентується міжнародними торговими угодами;
- нетарифні методи вважаються політично більш допустимими, оскільки, на відміну від тарифу, не стають додатковим податковим тягарем для споживачів імпорту;
- адміністративне застосування нетарифних методів значно простіше.
Рассмотрим основные количественные ограничения более подробно. В современной торгово-политической практике используются три основных вида количественных ограничений импорта (экспорта): квотирование, лицензирование, добровольное ограничение экспорта.
Квотування є обмеженням ввезення іноземних (вивезення національних) товарів, яке визначається кількістю, обсягом або сумою на певний період. Квота, встановлена в розмірі рівним нулю, значить ембарго.
По напрямку дії квоти поділяються на експортні і імпортні.
По охвату квоті діляться на:
- глобальні – квоти, що встановлені по товару, без вказання конкретних країн, куди товар експортується чи з яких він імпортується;
- групові – квоти, встановлювані щодо товару з визначенням груп країн, куди товар експортується або з яких він імпортується. Цей вид квот створено з метою стимулювання чи, навпаки, зменшення товаропотоку з країн;
- індивідуальні – квоти, встановлені щодо товару з визначенням конкретної країни, куди товар може експортуватися або з якої він може імпортуватися. Такі квоти встановлюються на підставі двосторонніх угод, які дають основні переваги в експорті чи імпорті товару до певної країни.
По кожному виду товару може встановлюватись лише один вид квот.
Ліцензування. Під ліцензією (licensing) розуміють систему дозволів, що видаються державними органами на експорт або імпорт товарів у встановленій кількості за певний проміжок часу. Є ліцензійний порядок – це заборона вільного ввезення чи вивезення товарів. Імпорт (експорт) може відбуватися лише за спеціальним дозволом – ліцензії.
Ліцензії поділяються на:
- відкриті (індивідуальні) – дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу;
- разові (індивідуальні) – разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб’єктам ЗЕД на період не менше ніж той, який необхідний для здійснення експортної (імпортної) операції;
- генеральні – відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції за певним видом товару (або з певною країною або групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування щодо цього товару без обмеження кількості угод;
- глобальні ліцензії – дозвіл на безперешкодне ввезення або вивезення цього товару до будь-якої країни світу за певний проміжок часу без обмеження кількості або вартості;
- автоматичні ліцензії – дозвіл, що надається негайно після отримання від експортера або імпортера заявки, яка не може бути відхилена державним органом, на безперешкодне ввезення або вивезення товару.
По кожному виду товару встановлюється лише один вид ліцензії.
Розподіл ліцензій відбувається:
- по системі явної переваги;
- по ” методу витрат”;
- шляхом проведення аукціону на конкурентній основі.
Добровільне обмеження експорту (voluntary export restraint – VER) – кількісне обмеження експорту, засноване на зобов’язанні одного з партнерів з торгівлі обмежити або не розширювати обсяг експорту, прийнятий у рамках офіційної міжурядової чи неофіційної угоди про встановлення квот на експорт товару.
До прихованих методів протекціонізму відносять: політику державних закупівель; внутрішні податки та збори, вимоги національного змісту, демпінг, субсидії, технічні бар’єри.
Політика в рамках державних закупівель (state procurements) – один із методів прихованого протекціонізму, що базується на тезі “купівля лише вітчизняних товарів”.
Внутрішні податки та збори (domestic taxes and charges) спрямовані на підвищення ціни реалізації імпортного товару з метою втрати його конкурентоспроможності.
Вимоги щодо змісту місцевих компонентів (locai content reguirement). Суть їх у тому, держава законодавчо встановлює певний відсоток вартості товару , який має забезпечуватися місцевим виробництвом.
Демпінг – це експорт товарів за цінами нижчими від цін на внутрішньому ринку. Демпінг є формою міжнародної цінової дискримінації.
У міжнародній торговій практиці розрізняють спорадичний, постійний та хижацький демпінг.
Спорадичний демпінг – епізодична продаж несподіваних надлишків товару на світовому ринку за цінами нижчими ніж на внутрішньому ринку.
Постійний демпінг – довгостроковий продаж товару на світовому ринку за ціною, нижчою, ніж на внутрішньому ринку.
Хижацький (навмисний) демпінг – тимчасове умисне зниження експортних цін з метою витіснення конкурентів з ринку та подальшого встановлення монопольних цін.
Субсидії. Уряди багатьох країн у розвиток певних галузей та проведення необхідної експортної політики використовують субсидування, тобто державні дотації за її виході світовий ринок.
Залежно від характеру виплат розрізняють пряме та непряме субсидування.
Прямі субсидії – безпосередні виплати експортеру після здійснення ним експортної операції, рівні різниці між його витратами та отриманим доходом. Прямі субсидії суперечать міжнародним угодам та заборонені СОТ.
Непрямі субсидії – приховане дотування експортерів через надання пільг зі сплати податків, пільгові умови страхування, повернення імпортних мит тощо.
Технічні бар’єри. Існування різниці між національними промисловими стандартами, системами вимірювання та інспекцій якості, вимогами технічної безпеки, санітарно-ветеринарними нормами, правилами маркування та упаковки.