Головна → База знань → Митне оформлення → Організація митного контролю, технології, нормативні документи → Зіставлення умов зовнішньоекономічного договору порядку проходження митних процедур

Зіставлення умов зовнішньоекономічного договору порядку проходження митних процедур

Реалізація комерційних планів у сфері зовнішньої торгівлі будь-яким підприємством неможлива без укладання зовнішньоекономічних договорів. З метою встановлення ефективного контролю за зовнішньоекономічною діяльністю підприємств, дотримання ними правил валютного, митного та податкового контролю державними органами будь-якої країни розробляються механізми та умови здійснення зовнішньоекономічних операцій з урахуванням особливостей національного законодавства.

Поняття зовнішньоекономічного договору

В Україні однією з підстав для декларування вантажів є зовнішньоекономічний договір у письмовій формі. Зовнішньоекономічний договір (контракт) – це матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів ЗЕД та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Контракт як джерело ризиків ЗЕД є основним об’єктом контролю митних органів з метою виявлення та усунення можливих шахрайських дій, а також забезпечення повноти надходжень податків до бюджету держави. Порядок проходження та обсяг процедур митного оформлення обирається виключно шляхом аналізу основних положень контракту.

Ретельний аналіз договорів, що надаються учасниками ЗЕД України під час проведення митного оформлення вантажів, призвів до необхідності конкретизації деяких умов, яким слід приділяти більшої уваги під час укладання зовнішньоекономічних договорів. Помилки, допущені на стадії розробки контракту, призводять до збитків, які значно перевищують збитки за контрактами, укладеними між резидентами однієї країни.

Тому основним завданням при розробці умов контракту є захист інтересів свого підприємства, який може бути забезпечений включенням до нього передбачених міжнародною практикою додаткових гарантій та застережень. У міжнародній практиці велике поширення набуло використання «типових» зовнішньоекономічних договорів, що ґрунтуються на використанні форм контрактів, які застосовують відомі фірми, що мають великий досвід здійснення торгівлі товарами та послугами. Але в кожній країні існують власні правила та звичаї укладання зовнішньоекономічних договорів).

Національне законодавство України зобов’язує суб’єктів ЗЕД формалізувати торгові операції з іноземними партнерами шляхом укладання контрактів виключно в письмовій формі. Необхідно пам’ятати, що норми законодавства наголошують на винятковому праві укладання будь-яких договорів на розсуд резидента України з іноземними партнерами, а зовнішньоекономічна угода може бути визнана недійсною лише за рішенням суду. Водночас норми державного регулювання визначають жорсткіші правила щодо змісту та умов виконання угод, чим і слід керуватися під час планування, погодження та здійснення торгових операцій.

Усі контрактні ризики можна розділити на об’єктивні, які залежить від волі сторін угоди, і суб’єктивні, які формуються контрагентами угоди.

Об’єктивні ризики мають джерело походження за обставин непереборної сили та залежать від волі торгових партнерів. Подолання ризиків такого виду може бути здійснено шляхом узгодження переліку таких обставин та дій контрагентів щодо їх усунення або зменшення їхнього впливу на виконання взаємних обов’язків, внесених до зовнішньоторговельного контракту.

Джерелом виникнення суб’єктивних ризиків зовнішньоторговельного договору є неналежне визначення контрагентами своїх взаємних обов’язків всім етапів існування угоди. Детальний аналіз можливих ризиків має бути пов’язаний з пошуком та визначенням шляхів їх подолання з метою зазначення їх у відповідних розділах контракту. Суб’єктивні ризики впливають на прибутковість контракту, тому контрагентам необхідно мати кілька альтернативних шляхів їх подолання, що дасть можливість кожній із сторін угоди бути впевненою у добропорядних намірах партнера та не втратити розрахований прибутк.

Визначення характеру угоди за контрактом

Насамперед, під час укладання контракту доведеться зіткнутися з визначенням характеру угоди, під яким слід розуміти зміст зовнішньоторговельної угоди з урахуванням виду та форми оплати за товар і переходу права власності на нього. При цьому необхідно вибирати види характерів угод лише із законодавчо закріплених, до яких належать угоди купівлі-продажу, бартерні (товарообмінні), переробки давальницької сировини та оренди (міжнародного лізингу).

У ділових колах поширена думка, що відсутність прямої законодавчої чи урядової заборони на здійснення деяких видів зовнішньоторговельних угод, дія та утримання яких не визначено нормативними актами держави, дає можливість їх планувати та здійснювати. Така впевненість, на жаль, є помилковою, оскільки виконання умов контракту, зміст якого не визначено національними актами, практично неможливе і породжує ризики невиконання погоджених з іноземними партнерами умов угоди.

У торгівлі вже давно склалася певна класифікація видів зовнішньоекономічних угод.

1. Угоди купівлі-продажу – найбільш поширені операції, що здійснюються учасниками господарської діяльності на світовому ринку (їх частка у світовій торгівлі становить близько 90%). Відповідно до Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 року, такою угодою вважається продаж експортером товарів іноземному партнеру. При цьому продавець зобов’язується поставити товар, надати документи, що його стосуються, та передати право власності на товар у відповідність до умов зовнішньоекономічного договору, а покупець зобов’язується заплатити вартість товару та прийняти поставку товару відповідно до вимог договору. Продаж товарів може здійснюватися як безпосередньо імпортеру продавцем, і через дилерів, агентів, власні відділення та дочірні компанії.

2. Зустрічна торгівля – сукупність комерційних угод, що передбачають разом із закупівлею товарів, зустрічну поставку певних товарів задля досягнення балансу експортно-імпортних операцій. У міжнародній практиці зустрічна торгівля застосовується у таких формах:

бартер (товарообмін) — угода, яка є обміном товарів на інші товари, при цьому вартість експортованих товарів дорівнює вартості імпортованих товарів. У такому разі вважається, що угода збалансована за вартістю;

зустрічна закупівля – передбачає, що продавець-експортер укладає окремий договір з іноземним покупцем і водночас сам зобов’язується закупити певну кількість товарів, що виробляються в країні покупця;

зворотна закупівля – угода, пов’язана з будівництвом підприємств, розробкою корисних копалин, а також іншими значними експортними угодами. Вартість робіт, що виконуються стороною контракту, компенсується повністю або частково постачанням продукції, що випускається на побудованому підприємстві;

компенсаційна угода – угода, за якою експортер зобов’язується включити до переліку товарів сировину, компоненти або напівфабрикати для виконання послуг у цій країні відповідно до зовнішньоекономічного контракту.

3. Операція з переробки давальницької сировини передбачає поставку однієї зі сторін угоди сировини для переробки на готову продукцію шляхом використання виробничих потужностей іншої сторони угоди. При цьому обумовлюється відсоткове (у грошах) співвідношення сировини у готовій продукції та порядок взаєморозрахунків за здійснену переробку.

4. Посередницькі угоди – характерною ознакою даної форми роботи на ринку є те, що експортер вступає в прямі відносини з іноземним покупцем на підставі укладеного договору від свого імені через агента – підприємство, яке діє за кордоном. Винагорода такому незалежному агенту зазвичай складається з комісійних від ціни проданих ним самим або за його участі товарів.

Такими угодами можуть бути:

агентські, у разі застосування яких принципал (експортер, імпортер товару) уповноважує посередника (агента) представляти його чи діяти від його імені у відносинах із третіми особами. Зовнішньоекономічні угоди можуть укладатися як від імені принципала, так і від імені агента, залежно від умов агентського договору;

комісійні, при застосуванні яких посередник (комісіонер) постає як агент щодо принципала, але угоди продажу (купівлі) товару укладає від імені, тобто. агент є продавцем (покупцем) товару;

консигнаційні – передбачають поставку консигнантом товарів на консигнаційний склад агента (консигнатора) для їх подальшої реалізації на ринку консигнатора протягом певного часу. До моменту реалізації право власності на товар залишається за консигнантом;

зберігання – посередницька угода, на підставі якої одна сторона зобов’язується за певну плату забезпечити зберігання товарів та інших предметів без переходу права власності на вантаж;

перевезення – посередницька угода, на підставі якої експедитор зобов’язується перевезти вантаж до місця призначення та здійснити певні дії з товаром у частині його складування, зберігання та виконання інших операцій, передбачених угодою.

5. Орендні угоди, якими оформлюються відносини майнового найму, за якими орендодавець однієї країни передає орендарю з іншої країни майно у тимчасове користування за погоджену плату:

короткострокова (рейтинг) – предметом такої угоди бувають транспортні засоби, туристичні та інші товари короткочасного використання;
середньострокова (хайринг) – полягає щодо транспортних засобів, оснащення, сільськогосподарських машин з експлуатаційним персоналом або без нього;
довгострокова (лізинг) – полягає щодо конторського, будівельно-монтажного та технологічного оснащення, а також щодо певних цілей підприємства.

6. Клірингові угоди — система безготівкових розрахунків шляхом зарахування взаємних грошових вимог та зобов’язань. Клірингові міжнародні (валютні) угоди використовуються задля забезпечення товарної збалансованості поставок і платежів між двома країнами.

7. Інвестиційні угоди – довгострокові вкладення капіталу в різні сфери економіки. Розрізняють інвестиції фінансові, реальні, валові, чисті, приватні та державні.

Таким чином, першим ризиком під час укладання зовнішньоторговельної угоди є вибір її змісту. Обрання за змістом та характером угоди, яка суттєво відрізняється від розглянутих, стане джерелом ризиків невиконання контракту та призведе до витрат часу на приведення умов контракту у відповідність до чинного національного законодавства.

Спроби здійснити митне оформлення товару за такими неправильно укладеними контрактами або надати доручення банку на купівлю/пересилання валюти на користь іноземного партнера викликають негативну реакцію контролюючих структур, що, у свою чергу, призведе до невиконання зобов’язань за контрактом та необхідності відшкодування збитків контрагенту.

Контрагент по контракту

Наступним ризиком є ризик маловідомого контрагента угоди, особливо коли резидент починає виконання угоди першим, а саме здійснює експорт товару, а оплата передбачається після її отримання, або першим здійснює відвантаження товару у випадку бартерної угоди. Водночас необхідно бути обережним і при виконанні посередницьких контрактів (перевезення, зберігання, комісії, доручення тощо), коли передбачаються розрахунки через агента чи експедитора.

Доцільно до етапу проведення переговорів зробити запит до країни, де має бути зареєстрований майбутній партнер. Крім того, можна робити запити до іноземних торгово-промислових палат торгових представництв України за кордоном, спілок підприємств тощо. Додатковим джерелом інформації можуть бути численні довідники, де серед інших підприємств існують необхідні відомості про майбутнього торгового партнера. Найефективнішим способом перевірки є виїзд за кордон з діловим візитом до свого майбутнього торгового контрагента, проте слід розуміти, що перевірку потрібно здійснювати рядом заходів, результатами яких буде отримана достовірна інформація щодо благонадійності майбутнього іноземного партнера.

Істотно впливає на ступінь ризику за контрактом політична та економічна стабільність в іноземній країні, де провадить зовнішньоекономічну діяльність майбутній контрагент, яка обов’язково має бути покладена в основу пошуку іноземного партнера.

Визначення предмету контракту

Укладання договору передбачає визначення предмета угоди, тобто об’єкта купівлі-продажу, обміну, переробки чи оренди. Невизначеність або “розмитість” опису товару не дає змоги визначитися з ціновою політикою угоди та вартісними показниками товару, конкретизувати її якісні показники, поставити вимоги до упаковки та маркування тощо. Товар, по можливості, повинен бути зазначений у відповідному розділі контракту таким чином, щоб дати можливість обом контрагентам та представникам контролюючих державних служб відрізнити його від аналогічних або подібних товарів та мати певні, властиві лише йому ознаки.

Особливу увагу необхідно приділити складним виробам, таким як технологічні лінії, верстати, промислове обладнання, що складаються з певної кількості елементів та складових частин. Укладання угод на такі специфічні товари має передбачати окремі додатки до контракту, де необхідно вказати назви та ознаки складових частин, їх кількість та вартісні показники. Складні вироби зазвичай продаються з окремими запасними частинами та певною кількістю витратних матеріалів, які будуть використані при проведенні монтажу. Можна вказати у контракті, що вартість таких елементів включається до загальної вартості складного виробу.

Невизначеність цього аспекту призведе до окремого митного оформлення цих складових товарів з додатковою сплатою всіх необхідних митних платежів та складання протоколу про порушення митних правил. Наявність ризику такого виду призведе до необґрунтованого підвищення контрактної вартості товару.

При описі товару, якщо його встановлення та налагодження здійснюватиметься експортером, а вартість цих послуг включається до загальної вартості складного виробу, доцільно вказати окремо дві складові загальної суми контракту, а саме: вартість самого виробу та вартість послуг його встановлення. Невизначеність такої особливості призведе до підвищення фактурної та митної вартості товару на момент декларування самого обладнання та, як наслідок, до сплати додаткових митних платежів за МД.

Визначеність та конкретність опису товару у відповідному розділі контракту дасть можливість уникнути ризиків придбання товару-замінника та сплати додаткових митних платежів на момент оформлення товару в режимі імпорту, а також непорозумінь у банківській установі під час здійснення оплати за товар.

Усі контролюючі служби держави звертають особливу увагу на опис товару, оскільки “розмитість” опису не тільки породжує ризики для контрагентів угоди, а й надає можливість несумлінним контрагентам здійснювати експортно-імпортні операції з шахрайською метою.

Кількісні показники товару

Ризики указання у контракті неправильної кількості товару досить великі, і це пов’язано насамперед з тим, що відповідно до УКТ ЗЕД основною одиницею вимірювання є кілограм, а відповідно до Закону України “Про Митний тариф” за певними товарними позиціями стягнення мита на момент митного оформлення здійснюється з традиційної одиниці виміру певного товару (специфічне мито). Прикладом такого товару можуть бути живі квіти, щодо яких засоби масової інформації періодично повідомляють про виявлені спроби шахрайства, пов’язаного з невизначеністю їхньої кількості в товарній партії та спробами ухилитися від сплати відповідних митних платежів.

Подолати ризик неправильного визначення кількості товару просто: у контракті товар необхідно вказати у кілограмах та традиційних для цього товару одиницях виміру (штуки, пари, комплекти, набори тощо).

Існують певні особливості зазначення кількості сипучого товару, що перевозиться навалом у транспортних засобах. По ходу транспортування погодні умови можуть суттєво змінюватися, що призводить, за наявності підвищеної вологості, до збільшення ваги товару, і навпаки – зменшення ваги через вологість меншу, ніж вона була на момент складування та навантаження. Подолати ризик невідповідності ваги відомостям, зазначеним у супровідних документах, фактичним у місці вивантаження (оформлення імпорту) можна, вказавши у контракті можливі відхилення ваги та визначивши додаткові показники вологості товару.

Якісні показники товару

Якісні показники товару повинні давати можливість здійснити їх перевірку в країні імпорту та уникнути ризику отримання товару невідповідної якості. Такі застереження необхідно особливо точно зазначати у контракті щодо товару, який надходить на споживчий ринок уперше. Показники якості (вміст консервантів та барвників, біологічно активних добавок, канцерогенних пластичних мас у дитячих іграшках та будівельних матеріалах, волого- та теплостійкість, ступінь амортизації за певний період тощо) кожною країною використовуються як протекціоністські заходи для аналогічних та подібних товарів вітчизняного провадження, що знаходить своє відображення у вигляді певного переліку дозвільних документів на товар як при ввезенні товару на митну територію, так і при його митному оформленні.

Крім документів, які видані в країні експорту та підтверджують якісні показники товару, необхідно в окремих випадках пред’явити національний документ, який підтверджує відповідність товару національним нормам та стандартам якості.

Найголовніше те, що українське національне законодавче поле не визначає найважливішого документа та не надає переваги жодному дозвільному документу, а сама система державного контролю за якістю товару передбачає наявність у імпортера на момент митного оформлення сукупності документів, кожен з яких може підтверджувати лише один показник якості. цього товару. Якісні показники товару надалі стануть однією з умов споживання його на ринку збуту та, крім того, суттєво впливатимуть на його ціну.

Ризик придбання неякісного товару можна значно зменшити шляхом визначення йому двох-трьох основних чинників, що доцільно попередньо домовитися з майбутнім іноземним партнером і внести їх у спеціальні умови виконання договору.

Упаковка товару

Відомо, що споживчі властивості товару суттєво залежать від упаковки товару, яка призначена захистити товар від пошкодження під час транспортування, зберігання, продажу та використання. Виходячи з цих чотирьох основних призначень упаковки, необхідно, залежно від характеристик товару та його призначення, визначити вимоги до упаковки в тексті контракту.

До характеристик товару, які визначають певні вимоги до упаковки, можна віднести вартісні показники, його призначення, чутливість до вологи та температури, споживчі властивості тощо. Крім того, упаковка має враховувати вид транспорту або його можливу заміну, маршрути руху, національні особливості упаковки товару країни-виробника та країни споживання (імпорту). Доцільно також узгодити у контракті особливі вимоги до упаковки товару у разі зберігання на складах.

Законодавством України визначено вимоги щодо пакувального матеріалу (супутні матеріали) та його якісних показників при пакуванні харчових продуктів.

Невизначення вимог до упаковки товару може призвести до суттєвого підвищення вартості одиниці товару, особливо коли кількість товару та його вагові показники не визначені контрактом. Доцільно визначитися у відповідному розділі угоди щодо ціни одиниці товару та вказати, що ціна включає або не включає вартість упаковки та пакувального матеріалу, при цьому в останньому випадку необхідно вказати вартість упаковки одиниці товару, а також вартість усієї партії товару.

Ризики упаковки можуть виявитися, коли товар повинен мати зовнішню (транспортну або тару) та внутрішню упаковку, при цьому остання є невід’ємною частиною одиниці товару та повинна відповідати вимогам країни імпорту щодо застосування специфічного мита на одиницю ввезеного товару з урахуванням його ваги брутто (з урахуванням ваги пакувального матеріалу).

Ризики упаковки, які можуть проводити вартісні показники товару, закладаються контрагентами контракту, коли невизначені дії із зовнішньою упаковкою (тарою). Для уникнення ризику такого виду необхідно у тексті контракту узгодити один із можливих варіантів розпорядження тарою, а саме:

тара підлягає обов’язковому поверненню продавцю;
тара (наприклад, контейнер) стає власністю покупця, оскільки його зворотне транспортування експортеру є економічно недоцільним;
тара є власністю покупця та надається продавцю для здійснення транспортування товару на склад продавця тощо.

Подолання зазначених ризиків зовнішньоекономічної угоди, пов’язаних із упаковкою товару, доцільно насамперед вирішувати шляхом визначення цінових показників зовнішньої та внутрішньої упаковки у відповідному розділі контракту. У цьому випадку пропонується зазначати вартість товару з урахуванням або без урахування вартості упаковки товару.

Митні органи звертають увагу на визначення умов упаковки товару у контракті, особливо у разі звернення вантажоодержувача-імпортера щодо пошкодження товару при його транспортуванні, оскільки ризик неправильного пакування товару можна у певних випадках розглядати як навмисні шахрайські дії контрагентів угоди.

Маркування товару

Наявність або відсутність необхідного маркування на внутрішній упаковці товару, що відповідає вимогам національних норм країни імпорту, також є джерелом підвищеного ризику зовнішньоекономічного контракту. На упаковці певних видів товарів законодавство країн імпорту зобов’язує мати певні написи та позначки, а саме назву товару, виробника, дату виготовлення, кінцеву дату зберігання, склад тощо. Особливо це стосується продуктів харчування та побутової хімії, де, крім того, мають бути зазначені застереження щодо безпеки зберігання та використання.

Багато європейських країн акцентують особливу увагу на маркування внутрішнього пакування товару щодо можливості його подальшої переробки чи використання. Це є проблемою екологічної безпеки держави-імпортера, але непоінформованість щодо таких національних норм може створити певний рівень ризику для експортера.

Слід зважати на те, що написи на упаковці щодо лікувальних властивостей товару заборонено здійснювати без відповідного дозволу певних державних структур країни імпорту, про що у разі потреби можна зробити відповідні застереження у тексті контракту.

Державні контролюючі органи країн Євросоюзу здійснюють дуже ретельний аналіз товару щодо його маркування товарними знаками, особливо провідних підприємств-виробників. Контролюючі органи звертають увагу на можливі шахрайські дії щодо виготовлення підроблених товарів та безпідставного використання торгових знаків та марок. Перевірки здійснюються з допомогою зацікавлених виробників товару чи його офіційних представництв країни імпорту.

Умови поставки товару

З метою уніфікації порядку та правил перевезення товару від продавця до покупця Міжнародною торговою палатою розроблено міжнародні правила під назвою “Інкотермс” (інтерпретація комерційних термінів). Правила містять 13 термінів, зміст та порядок застосування яких наведено у поясненні до кожного. Контрагенти угоди не завжди розуміють спрямованість цих правил і застосовують їх не лише до товарних угод, а й до посередницьких – перевезення та страхування, що формує ризик вільного трактування міжнародних норм.

Слід розуміти, що кожне з правил Інкотермс застосовується виключно до договорів купівлі-продажу і впливає на визначення митної вартості партії товару. Усі ризики та розподіл витрат під час проходження товару від продавця до покупця визначено кожному з правил. Крім того, при детальному аналізі можна виділити у кожному з правил такі основні положення: момент виконання продавцем своїх обов’язків щодо постачання товару; відповідальність за загибель чи пошкодження товару під час транспортування; сторона договору, відповідальна за організацію перевезення; відповідальність за митне оформлення товару під час експорту та імпорту тощо.

Іноді контрагенти угоди закладають у контракт умови, відмінні від правил Інкотермс. Крім того, є можливість конкретизувати певні положення правил і тоді головними стають умови контрагентів, а не міжнародних правил.

Щоб уникнути можливого ризику непорозуміння з контрагентом та митними органами, доцільно детальніше визначити всі концептуальні положення зазначених у контракті умов постачання та визначити сторону контракту, відповідальну за їх здійснення. При укладанні договору, особливо обравши умови відмінні міжнародних правил, потрібно визначити найважливіше – коли й за яких умов переходять ризики відповідальності за товар від продавця до покупателю. Подолати ризик цього виду можна запровадженням певних конкретних застережень щодо можливого звільнення з відповідальності.

Ціна одиниці товару

Істотним контрактним ризиком є невизначеність одиниці ціни товару та відсутність захисних застережень у тексті контракту щодо обраного виду ціни.

Слід зазначити, що існує певна сукупність цін, наявність яких можлива у зовнішньоекономічному контракті. До таких цін можна віднести базисну, фактурну, оптову, біржову, середню експортну чи імпортну, пропозиції, змінну, довідкову, тверду, рухливу, розрахункову, з подальшою фіксацією тощо. Кожна із зазначених цін, перелік яких наведений далеко не повний, має своє визначення та механізм застосування на етапах укладання та виконання контракту.

Водночас слід зазначити, що запис у контракті фрази “ціна одиниці товару становить…” передбачає тверду, незмінну ціну весь період виконання контракту. Це є першим, необачно внесеним ризиком вказівки ціни у контракті, чого можна уникнути, вказавши вид ціни одиниці товару та механізм її застосування.

Наступним ризиком є зазначення у контракті загальної суми (вартості) контракту без зазначення кількості товару. У такому разі вартість одиниці товару кожен із контрагентів угоди може розуміти на власний розсуд, при цьому в кращому становищі залишається експортер, оскільки він виставляє вимогу до оплати поставленої партії товару імпортеру. Подолати цей ризик дуже просто – необхідно вказати у контракті кількість товару та вартість одиниці товару у традиційних одиницях виміру. У цьому випадку експортер може мати на меті отримати більшу суму відшкодування ПДВ від держави, а з боку імпортера виникає можливість перерахування за кордон суми коштів, яка суттєво перевищує реальну вартість товару. В обох випадках можна вбачати шахрайські дії контрагентів угоди, які у світовій практиці мають певну назву “подвійний контракт – подвійний інвойс”.

Ризик заниження чи завищення ціни одиниці товару у контракті досить великі. В основі цього виду ризику лежить недбале ставлення контрагентів до вибору ціни товару, що пов’язано з відсутністю досвіду аналізу цін на цей товар у країні експорту та імпорту. Доцільно здійснити оцінку динаміки зміни рівня світових цін цей товар за результатами торгів провідних товарних бірж світу. Митні органи особливу увагу звертають на ціну одиниці товару, оскільки вона визначає фактурну вартість партії товару, яка при митному оформленні імпорту є основою визначення митної вартості. Спроби заниження митної вартості при імпорті товару можуть розглядатись митними органами як спроби ухилитися від сплати податків, а спроби завищення ціни товару при його експорті – як шахрайські дії, спрямовані на відшкодування ПДВ із бюджету держави.

Істотною особливістю цінової політики договору є вказівку за умов можливості зменшення ціни одиниці товару залежно від обсягів купівлі-продажу і термінів виконання договору. Світова торговельна практика свідчить про можливість зменшення ціни продажу в кожній наступній партії експортованого товару, при цьому основою такого рішення, разом із прибутком від кожної окремої партії, є загальний прибуток від обсягу за контрактом. Контрагенти повинні бути поінформовані про перелік можливих знижок та механізм їх застосування у контрактній практиці.

До загальноприйнятих знижок можна віднести: за платіж готівкою, сервісну, просту (загальну), пільгову, за оборот (бонусну), функціональну, прогресивну, дилерську, спеціальну, експортну, сезонну, приховану, якість і т.п. Кожна із зазначених знижок має певні механізми застосування, тому сторонам контракту потрібно обрати та погодити механізм впровадження знижок під час виконання контракту, при цьому виникає можливість для експортера мати постійне виробництво та збут товару на іноземний ринок, а для імпортера – стабільне надходження товару для перепродажу та , Залежно від насиченості ринку товарами певного виду, зниження оптової та роздрібної (продажної) ціни одиниці товару. Ризик такого цінового рішення полягає у фіксації постійної ціни товару, яка не дає змоги здійснити її відповідне коригування у бік зменшення.
Для митних органів може виникнути необхідність перевірки заявленої фактурної вартості товару для усунення можливих шахрайських дій, пов’язаних із заниженням чи завищенням ціни одиниці товару.

Підтвердженням реальної ціни конкретної партії товару може бути надання копії ВМД країни експорту, хоча це не зовсім коректно, оскільки такий документ є суто національним, виконує функції документа контролю доставки та можливого відшкодування ПДВ у країні експорту.

Найправильнішим шляхом, хоч і більшим за часом, є підтвердження контрактної (фактурної) ціни при купівлі товару у підприємства-виробника шляхом надання митним органам прайс-листів або фактур, засвідчених торговими представництвами дипломатичних установ або консульствами країни експорту, акредитованими в країні імпорту.

У разі експорту товару ризик неправильно зазначених цін, закладених в умовах контракту, можна усунути шляхом порівняння контрактних цін із цінами інформаційної бази експортних товарів митних органів або отримати попередню інформацію спеціалізованих установ, які здійснюють моніторинг цін зовнішніх та внутрішніх товарних ринків. З порівняння цін можна вибрати найбільш правильну і прибуткову контрактну ціну.

Умови здійснення платежів

Ризики умов здійснення платежів за контрактом породжуються контрагентами у разі невизначення валюти платежів та термінів їхнього здійснення.

Цінові ризики мають додаткове джерело свого походження, пов’язане із обранням валюти ціни, яка взагалі може не співпадати з валютою платежів. Коливання курсів валют може протягом терміну виконання контракту порушити співвідношення між валютою ціни та валютою платежів, а ризик збитків у разі мати як експортер, і імпортер.

На жаль, ймовірність такого ризику досить велика, а шлях його подолання – простий. Контрагенти угоди можуть обрати на власний розсуд один із варіантів зниження та усунення ризиків цього виду, а саме обрати один вид валюти для ціни та платежів або зафіксувати співвідношення валют на час виконання контракту у разі зазначення у контракті двох видів валют. Доцільно також закласти в умови контракту можливість перегляду цінової політики контракту залежно від коливань основних світових валют, що надасть можливість контрагентам у разі потреби ухвалити рішення щодо виконання зобов’язань за контрактом.

Національне валютне законодавство різних країн може зобов’язувати контрагентів зовнішньоекономічного контракту здійснювати платежі, які не перевищують визначених термінів (за українським законодавством термін повернення валютної виручки має становити не більше 90 календарних днів). Вказівка термінів та умов проведення платежів має базуватися на законах світової торгівлі – вся торгівля здійснюється в кредит, при цьому, залежно від умов контракту, необхідно розрізняти товарний (спочатку надходить товар, а потім здійснюються платежі) та фінансовий (надходження коштів на рахунок експортера є умовою відвантаження товару на користь імпортера) види кредитування за контрактом.

Водночас доцільно визначати пільгові умови проведення попередньої оплати за товар, про що необхідно зробити відповідні посилання у тексті контракту. Нормальною світовою практикою розрахунків вважається зменшення суми платежів за достроковий (від зазначеної у контракті дати) платіж. Подолати ризики такого виду нескладно, проте це вимагає проведення попередніх переговорів з контрагентом до моменту укладення контракту щодо визначення валюти платежів та термінів їх здійснення, погодження можливості зменшення суми платежу за поставлену партію товару при проведенні дострокової оплати тощо.

Інші матеріали по темі