27-29 вересня відбувся важливий ювілейний 15-й Публічний форум СОТ (WTO Public Forum). Одним з основних питань, які обговорювалися на форумі, було питання розвитку глобальних ланцюгів доданої вартості (GVC).
Більшість експертів вважає, що для сучасного рівня розвитку міжнародної торгівлі наступні історичні схеми вже є неприйнятними: (1) коли всі деталі/сировина виробляються в одній країні, а також готовий продукт або (2) коли імпортуються деталі/сировина, які примітивно збираються і продаються виключно на внутрішньому ринку (без подальшого експорту). Замість цього, за думкою тих самих експертів, повинні розвиватися GVC, які передбачатимуть різні етапи виробництва в різних країнах (своєрідна спеціалізація). При цьому йдеться не про примітивні, а про технологічні/наукові операції, які на кожному етапі збільшуватимуть вартість кінцевого продукту. Важливо, що значну роль у цьому процесі мають зіграти країни, що розвиваються, та найменш розвинені країни. “Місце під сонцем” або вузькі ніші в межах конкретних GVC повинні стати поштовхом до стійкого розвитку таких країн.
Спочатку своєрідним каталізатором розвитку GVC стали угоди про регіональну торгівлю (Regional Trade Agreements). Головним чинником таких угод є двостороння скасування мит і інших бар’єрів у торгівлі, що дозволяло б імпортувати комплектуючі, а також експортувати готовий товар без сплати мит. Але тут є одна особливість: всі переваги та пільги, передбачені угодами про вільну торгівлю, застосовуються виключно до товарів, що походять з країн, що є сторонами відповідної угоди.
При цьому кожна угода про вільну торгівлю передбачає свої специфічні правила щодо походження товарів та порядок підтвердження такого походження. Зазвичай, умовою застосування пільгового режиму є доведення виробником того, що його товар є (1) повністю виготовленим/вирощеним у певній країні або (2) виготовленим з додаванням іноземної сировини за умови, що рівень її переробки є достатнім. Відповідно, правила походження встановлюють максимальну частку іноземної сировини та рівень переробки, при якому товар вважається зробленим у певній країні. Важливо зауважити, що іноземна сировина повинна походити виключно з країни, яка є стороною угоди.
Наприклад, для експорту товарів до ЄС в межах Угоди про асоціацію товари повинні бути вироблені в Україні та отримати своєрідний паспорт, що підтверджує їх походження (Сертифікат перевезення Eur.1). Щоб отримати такий сертифікат, товари повинні відповідати правилам походження. Наприклад, продукти мукомольної промисловості можуть отримати Сертифікат Eur.1. лише у тому випадку, якщо вони виготовлені з злаків, вирощених в Україні. Крім того, Угода про асоціацію передбачає додаткове правило двосторонньої кумуляції, завдяки якому під час виробництва мукомольної продукції можуть бути використані також злаки, вирощені в ЄС (крім українських). У цьому випадку правила походження будуть дотримані, і товар буде вважатись виробленим в Україні.
Так само правило двосторонньої кумуляції застосовується і до товарів, які виробляються в ЄС. Для ілюстрації цього правила можна привести наступний приклад. Одяг, який імпортується з України в ЄС в межах ЗСТ (зони вільної торгівлі), повинен бути пошитий з тканини, виробленої в Україні (загальне правило) або в ЄС (двостороння кумуляція). Згідно з загальним правилом текстильні матеріали з третіх країн (наприклад, Туреччини) можуть бути використані лише в тому випадку, якщо їх вартість не перевищує 8% від вартості одягу.
Розуміється, що з розвитком технологій, розширенням впливу транснаціональних корпорацій, а також для розвитку GVC вже недостатньо “класичних” угод про вільну торгівлю. Учасники Форуму визначили два останніх важливих тренди. По-перше, угоди про вільну торгівлю все частіше охоплюють уступки не лише для товарів, а й послуг, інтелектуальної власності, руху капіталу та робочої сили та інше. По-друге, країни нахиляються до укладання угод про вільну торгівлю не лише між певними двома країнами, а відразу між кількома країнами одного регіону, щоб обійти зазначене вище правило двосторонньої кумуляції, яке суттєво обмежує міжнародну торгівлю.
Прикладом угоди, спрямованої на забезпечення вільної торгівлі між різними країнами, є Регіональна конвенція про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження (“Конвенція”), метою якої є новий рівень торгівлі між країнами середземноморського регіону. Справа в тому, що Конвенція передбачає можливість діагональної кумуляції, тобто дає змогу її учасникам використовувати сировину один одного, а не лише національну. Зокрема, діагональна кумуляція дозволяє використовувати під час виробництва товару сировину з третіх країн, які не є сторонами ЗСТ, в рамках якої здійснюється торгівля. Так, наприклад, одяг, пошитий в Україні з тканини, виробленої в Туреччині, зможе імпортуватися в ЄС за ставкою мита “0%”. На даному етапі Угода про асоціацію не дозволяє цього робити.
На форумі також було відзначено, що розвиток технологій та розширення впливу транснаціональних корпорацій потребує нових підходів до угод про вільну торгівлю. Зокрема, угоди стають все більш комплексними, охоплюючи не лише товари, а й послуги, інтелектуальну власність, рух капіталу та робочу силу. Крім того, спостерігається тенденція до укладання міжнаціональних угод для обходу обмежень, що існують у двосторонній кумуляції, що дозволяє збільшити обсяги міжнародної торгівлі між країнами.
Отже, можна зробити висновок, що розвиток глобальних ланцюгів доданої вартості є актуальним завданням для сучасної міжнародної економіки, а угоди про вільну торгівлю відіграють ключову роль у сприянні цьому процесу.
У сучасний момент Конвенція має 42 учасників, серед яких:
- країни Європейського Союзу;
- країни Європейської Асоціації з вільної торгівлі (Швейцарія, Норвегія, Ісландія, Ліхтенштейн);
- учасники Барселонського процесу (Алжир, Єгипет, Ізраїль, Йорданія, Ліван, Марокко, Палестина, Сирія, Туніс, Туреччина);
- учасники Процесу стабілізації та асоціації з ЄС (Албанія, Боснія і Герцеговина, Північна Македонія, Сербія, Чорногорія, Косово) та Республіка Молдова.
Основна мета Конвенції полягає в уніфікації правил походження для товарів у Пан-євро-середземноморському регіоні, що сприяє зміцненню економічної інтеграції та торговельних зв’язків між учасниками.
Безперечно, приєднання до цієї угоди є важливим кроком для України, особливо для таких секторів, як легка промисловість і металургія. У вересні Україна вже подала заявку на приєднання до Конвенції до Генерального секретаріату Ради ЄС, що отримало активне відображення в пресі.
Проте важливо зазначити, що для використання діагональної кумуляції в Пан-євро-середземноморському регіоні необхідно укласти окремі угоди про зони вільної торгівлі з учасниками Конвенції, з якими буде здійснюватися попередня торгівля та застосовуватися кумуляція. Наприклад, якщо ми маємо намір імпортувати тканину з Туреччини, пошивати одяг в Україні та експортувати його в Європейський Союз, то Україна повинна: (1) стати учасником Конвенції; (2) укласти угоди про зони вільної торгівлі з ЄС (що вже зроблено) та Туреччиною.
Наразі Україна вже уклала відповідні угоди з ЄС, Європейською Асоціацією з вільної торгівлі (Швейцарія, Норвегія, Ісландія, Ліхтенштейн), Чорногорією, Північною Македонією, а також з Молдовою в рамках ЗСТ СНД. Проводяться переговори з Туреччиною та Ізраїлем про укладення зон вільної торгівлі. Також Грузія, яка має двосторонню угоду про зону вільної торгівлі з Україною, приєднується до Конвенції.
Отже, маємо всі підстави сподіватися, що крок за кроком Україна стане необхідним елементом у розвитку багаторівневих регіональних та глобальних ланцюгів доданої вартості. У разі успішного приєднання до Конвенції та укладення додаткових угод з іншими учасниками, Україна зможе значно збільшити свою торгівельну активність у регіоні та посилити свої позиції на міжнародних ринках.
13.02.2024
За матеріалами НВ Бізнес, радник ЮФ Саєнко Харенко Анжела Махинова