У фаховому середовищі дедалі активніше обговорюється проєкт нового Митного кодексу України.
І чим глибше аналізуються його положення, тим більше запитань виникає не лише до окремих статей, а й до самої логіки, за якою відбувається митна реформа.
Станом на 30 липня 2026 року проєкт 15450, зареєстрований у Верховній Раді 28 липня, ще не прийнятий у першому читанні.
Тому саме зараз необхідно відкрито говорити про його недоліки до того, як дискусійні положення стануть частиною законодавства.
Необхідність наближення українського митного законодавства до права Європейського Союзу не викликає сумнівів. Це невідємна складова європейської інтеграції України.
Однак слово «європейський» саме по собі не може бути індульгенцією від професійної критики.
Ключова проблема полягає у ризику механічного перенесення європейських процедур в українське економічне та інституційне середовище без одночасного запровадження тих правових гарантій, завдяки яким ці процедури працюють у державах ЄС.
У результаті повноваження митного органу можуть бути імплементовані значно швидше, ніж механізми захисту добросовісного бізнесу.
МИТНА ВАРТІСТЬ ЛИШЕ ОДИН ПРИКЛАД, АЛЕ ДУЖЕ ПОКАЗОВИЙ
Найгостріша дискусія сьогодні точиться навколо статті 139 проєкту та поняття «обґрунтованого сумніву» митного органу щодо заявленої митної вартості. Концепція reasonable doubt справді присутня у правилах Світової організації торгівлі, митному законодавстві ЄС та практиці Суду Європейського Союзу. Але в європейській правовій системі право митного органу сумніватися не існує саме по собі.
Поруч із ним діють:
- принцип пропорційності;
- обовязок належно мотивувати рішення;
- право економічного оператора бути почутим;
- дієве адміністративне оскарження;
- стала судова практика;
- персональна та інституційна відповідальність;
- презумпція добросовісності учасника міжнародної торгівлі.
Якщо з усієї цієї системи в українське законодавство буде перенесено переважно право митниці «сумніватися», результатом стане не європейська адміністративна процедура, а додатковий інструмент фіскального тиску.
Практика свідчить, що подібні формулювання можуть трактуватися надзвичайно широко.
Задекларована вартість нижча за певний індикативний показник виникає сумнів.
Ціна товару відрізняється від інформації у внутрішній базі митниці знову сумнів.
Митний орган вважає, що ціна готового виробу не відповідає вартості сировини, і це вже використовується як підстава для витребування додаткових документів.
Однак ціна зовнішньоекономічної операції формується не лише з вартості сировини.
Можуть існувати сезонні знижки, розпродаж складських залишків, довгострокові контракти, маркетингові програми, вихід виробника на новий ринок, кредитні ноти, особливі комерційні умови або складне фінансове становище продавця.
Зрештою, у господарській діяльності трапляються і збиткові операції.
Тому нижча ціна може бути сигналом для перевірки, але вона не може автоматично вважатися доказом заниження митної вартості.
Саме тут проходить межа між обґрунтованим контролем і надмірною адміністративною дискрецією.
СУМНІВ МАЄ БУТИ НЕ ПРОСТО ЗАЗНАЧЕНИЙ, А ДОВЕДЕНИЙ
Митниця повинна мати достатні повноваження для перевірки митної вартості та протидії її умисному заниженню.
Але сумнів має бути справді обґрунтованим, а не лише названим таким у рішенні або запиті.
Митний орган повинен письмово пояснити:
- яка саме обставина викликала сумнів;
- якої складової митної вартості він стосується;
- з якого джерела отримано відповідну інформацію;
- чому поданих документів недостатньо;
- який конкретний документ може усунути цей сумнів.
Водночас залишається відкритим споконвічне для українського бізнесу питання: скільки документів має право вимагати митниця?
Створити один універсальний перелік для всіх можливих зовнішньоекономічних операцій справді складно. Міжнародна торгівля охоплює різні способи розрахунків, види знижок, роялті, комісійні платежі, транспортні витрати та форми післяконтрактного коригування ціни.
Однак це не означає, що формулювання «а також інша інформація» має надавати митниці фактично необмежене право витребувати документи.
У Кодексі доцільно встановити:
- закритий основний перелік документів, що підтверджують ціну операції;
- окремі переліки для підтвердження відповідних складових митної вартості;
- вичерпні підстави для витребування додаткової інформації;
- обовязок пояснити звязок між конкретним сумнівом і кожним запитуваним документом;
- заборону вимагати інформацію, яка не стосується обставин конкретної операції.
Профіль ризику також не може мати вищу доказову силу, ніж належно оформлені комерційні документи.
Ризик це сигнал для перевірки, але не готовий доказ порушення.
ПЕРШИЙ МЕТОД МАЄ ЗАЛИШАТИСЯ ПЕРШИМ НЕ ЛИШЕ ЗА НОМЕРОМ
Якщо подані документи підтверджують ціну операції, основним має залишатися метод визначення митної вартості за ціною договору.
Наявність розбіжності в документах сама по собі ще не означає автоматичної відмови від першого методу.
Насамперед необхідно встановити:
- чи є така розбіжність істотною;
- чи впливає вона на числове значення митної вартості;
- чи може декларант її пояснити або усунути;
- чи справді через неї неможливо застосувати перший метод.
Лише після належного завершення цієї процедури можливий послідовний перехід до наступних методів.
Неприпустимою є практика, коли митниця формально зазначає неможливість застосування другого, третього, четвертого і пятого методів, після чого фактично відразу переходить до резервного.
Якщо закон визначає певну послідовність, митний орган повинен письмово обґрунтувати неможливість застосування кожного попереднього методу.
Фраза «митний орган має сумнів» не може замінювати правове обґрунтування.
ПРАВО БУТИ ПОЧУТИМ НЕ ТОРГ ІЗ МИТНИЦЕЮ
Право декларанта бути почутим перед прийняттям несприятливого рішення є важливою складовою європейської адміністративної процедури.
Йдеться не про домовленість із митницею і не про спільне визначення суми митних платежів.
Це офіційна процедура, під час якої митний орган викладає свої претензії, а бізнес отримує можливість надати пояснення, подати докази та спростувати сумніви.
Однак це право не повинно перетворюватися на формальність.
Якщо рішення фактично вже прийняте, пояснення декларанта не аналізуються, а вантаж продовжує простоювати на кордоні, процедура заслуховування втрачає практичний сенс.
Для підприємства кожна година затримки означає простій транспортного засобу, додаткові логістичні витрати, порушення контрактних строків, заморожування обігових коштів та можливу втрату довіри іноземного контрагента.
У митного органу виникає сумнів, але фінансові наслідки цього сумніву повністю покладаються на бізнес.
ПРИЧИНА ПРОБЛЕМИ ЗНАЧНО ГЛИБША
Постійна боротьба митниці за підвищення митної вартості значною мірою пояснюється тим, що держава недостатньо довіряє власній системі внутрішнього податкового контролю.
Якби подальша реалізація імпортованих товарів здійснювалася переважно у легальному секторі зі сплатою ПДВ, повною фіскалізацією, контролем податку на прибуток і простежуваністю руху товару від імпортера до кінцевого споживача, бюджет отримував би відповідні доходи на наступних етапах товарного обігу.
У такій моделі держава не була б змушена концентрувати майже весь фіскальний контроль безпосередньо на кордоні.
Звичайно, митна вартість і надалі залишалася б важливою для нарахування ввізного мита, окремих видів акцизу, застосування заходів торговельної політики та ведення зовнішньоторговельної статистики.
Але її надмірне фіскальне значення суттєво зменшилося б.
Тому проблему заниження митної вартості неможливо розвязати лише шляхом розширення контрольних повноважень митниці.
Без детінізації внутрішнього ринку держава продовжуватиме боротися переважно з наслідками, а не з причинами.
ПОСТ-АУДИТ: ПРАВИЛЬНА ІДЕЯ, ЯКА МОЖЕ БУТИ ВИКРИВЛЕНА
Європейська модель передбачає поступове перенесення значної частини контролю з кордону на етап після випуску товару.
Добросовісний бізнес швидко отримує товар, а митниця надалі перевіряє операцію на підставі бухгалтерських документів, комерційних даних та системи управління ризиками.
Це правильна логіка.
Проте в українських умовах існує ризик, що контроль під час митного оформлення не зменшиться, а до нього просто додадуться тривалі ретроспективні перевірки.
У такому разі підприємство спочатку доводитиме правильність митної вартості на кордоні, а через декілька років повторно під час пост-аудиту.
Пост-аудит має замінювати частину прикордонного контролю, а не дублювати його.
Одночасно необхідно встановити чіткі строки перевірок, прозорі критерії відбору підприємств, належні стандарти доказування та заборону повторної перевірки вже досліджених обставин без появи нових доказів.
АВТОРИЗАЦІЇ: УРОК, ЯКИЙ УЖЕ МАВ БУТИ ЗАСВОЄНИЙ
Досвід переходу на нову систему авторизацій продемонстрував, що навіть правильна європейська ідея може створити значні проблеми, якщо держава не підготувалася до її реалізації.
У 2025 році було відхилено 53% майже 2,5 тисячі заяв митних брокерів.
Станом на 20 квітня 2026 року авторизацію вчасно не пройшли 139 митних складів і 107 складів тимчасового зберігання.
Майже 10 тисяч тонн товарів опинилися у стані регуляторної невизначеності.
Це вже не теоретичні припущення. Це конкретні вантажі, конкретні підприємства та конкретні фінансові втрати.
Сама система авторизацій не є проблемою.
Проблема виникає тоді, коли держава створює складну процедуру, не забезпечує достатньої кількості підготовлених фахівців, зрозумілих розяснень і стабільної роботи інформаційних систем, а всі наслідки власної неготовності перекладає на бізнес.
Особливо від цього потерпають малі й середні підприємства та невеликі брокерські компанії, які не можуть утримувати окремі юридичні, фінансові й комплаєнс-підрозділи.
Європейські спрощення не повинні бути привілеєм лише для великих компаній.
Інакше сформуються дві паралельні митні реальності: швидка і сервісна для обмеженого кола авторизованих операторів та складна, дорога і надмірно контрольована для всіх інших.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ МИТНОГО БРОКЕРА НЕ МОЖЕ БУТИ БЕЗМЕЖНОЮ
Окремого врегулювання потребує нова модель прямого і непрямого митного представництва.
У Кодексі має бути чітко визначено:
- де закінчується відповідальність імпортера і починається відповідальність представника;
- за яких умов брокер відповідає за недостовірні документи клієнта;
- чи міг він обєктивно встановити їхню недостовірність;
- як розподіляється відповідальність при прямому та непрямому представництві;
- які гарантії має добросовісний митний представник.
Митний брокер відповідає за професійність своїх дій, правильність заповнення декларації та інформацію, яку він вносить до неї.
Водночас брокер не може нести безумовну відповідальність за автентичність іноземного комерційного документа, якщо він не знав і за обєктивних обставин не міг знати про його можливу недостовірність.
Інакше брокерська діяльність перетвориться на професію з практично необмеженим фінансовим ризиком.
Малі компанії поступово залишатимуть ринок, рівень конкуренції знижуватиметься, а вартість брокерських послуг для бізнесу зростатиме.
ПОВНОВАЖЕННЯ МИТНИЦІ МАЮТЬ СУПРОВОДЖУВАТИСЯ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ
У законодавстві багато уваги приділяється відповідальності декларанта, імпортера і митного представника. Значно менше йдеться про відповідальність посадової особи митниці.
Автоматичне покарання митника за кожне скасоване рішення також було б неправильним.
Проте повинна існувати реальна відповідальність за:
- завідомо невмотивовані рішення;
- безпідставне затримання митного оформлення;
- систематичне ігнорування усталеної судової практики;
- витребування документів, не повязаних із предметом перевірки;
- повторення дій, які вже визнавалися незаконними;
- умисне або грубо недбале завдання збитків бізнесу.
Без цього посадова особа завжди матиме більше стимулів відмовити або «засумніватися», ніж прийняти відповідальне рішення про завершення митного оформлення.
ЦИФРОВІЗАЦІЯ НЕ ПОВИННА СТАТИ ЕЛЕКТРОННОЮ ПАПЕРОВОЮ ТЯГАНИНОЮ
Ще одним аргументом на користь нового Кодексу називається цифровізація митних процедур.
Однак цифровізація це не ситуація, коли десять паперових документів необхідно завантажити у пять різних електронних систем.
Справжня цифровізація передбачає:
- одноразове подання інформації;
- автоматичний обмін даними між державними органами;
- відсутність повторних запитів щодо інформації, яка вже є у держави;
- мінімізацію ручного втручання;
- електронний слід кожного рішення посадової особи;
- стабільність інформаційних систем;
- резервний механізм роботи на випадок технічних збоїв.
В іншому разі стара бюрократія просто переміститься з паперової папки до електронного кабінету.
ЧИ ГОТОВА МИТНИЦЯ ДО ПРАВООХОРОННИХ ПОВНОВАЖЕНЬ?
Окремої дискусії потребує можливе надання митниці права самостійно розслідувати злочини у митній сфері.
Митниця справді повинна мати ефективні інструменти боротьби з контрабандою.
Але розширенню таких повноважень мають передувати:
- завершення інституційного перезавантаження митної служби;
- чітке розмежування компетенції з БЕБ, поліцією та іншими органами;
- судовий контроль;
- незалежний нагляд;
- процесуальні гарантії для бізнесу;
- ефективний механізм оскарження.
Сильніша митниця ще не означає більш справедливу та передбачувану митницю.
Якщо нереформованому органу одночасно надати ширшу дискрецію при визначенні митної вартості, пост-аудит, складну систему авторизацій і правоохоронні повноваження, результатом може стати не європейський сервіс, а ще складніша модель державного контролю.
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ УЖЕ ЗМІНЮЄ ВЛАСНУ МИТНУ СИСТЕМУ
Найважливішим залишається стратегічний аспект реформи.
Україна фактично імплементує чинну модель Митного кодексу Союзу саме тоді, коли Європейський Союз проводить найглибше реформування власної митної системи за останні десятиліття.
26 березня 2026 року Європейський парламент і Рада ЄС досягли політичної угоди щодо створення Митного органу ЄС, Єдиного центру митних даних EU Customs Data Hub та нової моделі взаємодії з надійними операторами Trust & Check.
Нову систему планують запускати поступово:
з 2028 року для електронної торгівлі;
з 2031 року добровільно для інших імпортерів;
з 2034 року EU Customs Data Hub має стати обовязковим.
Європейський Союз рухається до митниці, побудованої на централізованому обміні даними, спільному управлінні ризиками та мінімальному втручанні в діяльність добросовісного бізнесу.
Водночас Україна ризикує витратити значні ресурси на адаптацію до моделі, яка вже перебуває у процесі трансформації.
Спочатку доведеться змінити законодавство, перебудувати ІТ-системи, навчити митників, провести авторизацію бізнесу та змінити внутрішні процедури підприємств.
Через декілька років усю систему може знадобитися повторно адаптувати до нової митної архітектури ЄС.
Це і є ризик подвійної адаптації, який поки що не отримує достатньої уваги у публічній дискусії.
УКРАЇНА ДЕРЖАВА-КАНДИДАТ, А НЕ ДЕРЖАВА-ЧЛЕН
Україна має виконувати євроінтеграційні зобовязання та наближати законодавство до acquis ЄС.
Проте статус держави-кандидата не означає обовязку механічно копіювати кожну норму незалежно від її економічних наслідків.
Європейська інтеграція це не лише виконання встановлених вимог, а й професійний переговорний процес.
Україна повинна:
- оцінювати вплив європейських норм на національну економіку;
- визначати необхідні перехідні періоди;
- захищати конкурентоспроможність малого і середнього бізнесу;
- пропонувати поетапне запровадження складних процедур;
- враховувати обмежені ресурси держави та учасників ЗЕД;
- синхронізувати українську реформу з майбутньою митною архітектурою ЄС.
Це не відмова від європейської інтеграції.
Це зрілий і відповідальний підхід до її реалізації.
ЩО НЕОБХІДНО ЗРОБИТИ ДО ПРИЙНЯТТЯ КОДЕКСУ?
1. Оприлюднити порівняльну таблицю: яка норма ЄС імплементується, яку мету вона має, як викладена в українському проєкті та які економічні наслідки матиме для бізнесу.
2. Провести окрему оцінку впливу Кодексу на малий і середній бізнес, ФОП, митних брокерів, склади та регіональних учасників зовнішньоекономічної діяльності.
3. Максимально конкретизувати поняття «обґрунтованого сумніву».
4. Обмежити можливість безсистемного витребування документів.
5. Не допустити використання профілів ризику як самостійного доказу заниження митної вартості.
6. Забезпечити реальну послідовність методів визначення митної вартості та ефективне адміністративне оскарження.
7. Встановити належну відповідальність посадових осіб за систематичні й невмотивовані рішення.
8. Передбачити достатні перехідні строки та автоматичне продовження чинної авторизації, якщо держава не встигла своєчасно розглянути заяву.
9. Оприлюднити висновки робочої групи, таблицю врахованих і відхилених пропозицій та оцінку Європейської Комісії.
10. Синхронізувати українську реформу з новою митною архітектурою Європейського Союзу.
Український бізнес не виступає проти європейської інтеграції.
Бізнес зацікавлений у зрозумілих, передбачуваних та однакових для всіх правилах.
Україні потрібна справді європейська митниця професійна, цифрова, сервісна та відповідальна.
Але європейськість визначається не кількістю перекладених статей і не обсягом нових повноважень державного органу.
Вона визначається верховенством права, пропорційністю, обґрунтованістю рішень, ефективним оскарженням та повагою до добросовісного підприємця.
Саме ці принципи мають бути імплементовані першими.
Лавренчук Максим
mdoffice.com.ua